Мінялося якось це все поступово;
На пам'яті нашій, на наших очах.
Мінялося слово, мінялася мова,
А в результаті руїна і крах.

У чудернацькому суржику мовному
В купу змішалися різні слова.
Не всягнути це в обсязі повному
обертом йде голова.

Жінки казали, що шмаття йдуть прати,
Що за причина примусила нас
Зараз казати "більйо йду стірати"
сором за себе, сором за нас.

Всі ми в дитинстві слова ці вживали
Від родичів чули, своїх земляків.
Потом поступово позабували
Слова, що звучали у мові батьків.

Слів таких тисячі, виразів сотні,
Що із подачі чиєїсь руки,
Мову на суржик перетворили 
В післявоєнні роки.

Раніше село, зараз "дєрєвня"
З міста вже "город" зробили
Час такий був і "врємя такоє"
Все це у нас натворили.

Хлопців нема вже, а є лиш "рєб'ята"
Мови не знають, а знають "язик"
"Дєвушки" зараз, а не дівчата
Та легковажні, бо гонор в них зник.

Зараз буряк вже "свєклою" зробили,
Цукор солодкий вже "сахаром" став,
Замість цибулі ми "луку купілі",
Хто з нас мав рацію той був і "прав".

Землю ми "пашемо", а не оремо
"Лошадью" замість коня,
Кожен "отдєльно" замість окремо
Стан цих речей нам вже треба мінять.

Ця тарабарщина в'їлася в мову,
Як та отруту змії,
Видно, що ми ще не зовсім готові
На завжди збутись її.

07.06.1996р.