Українці толерантні,
І дуже терплячі,
До людей чужих, приїжджих,
Така вже в них вдача.

За імперські часи довгі
У важку годину,
Хто лише до нас не їхав
Жить на Україну.

Начальників призначали 
Нами керувати
І військових, і цивільних
Стали присилати.

Присилали добровольців 
Та легіонерів,
Зоставались жити в нас
І пенсіонери.

Стільки їх у нас набралось,
Що й не зрахувати
"Історично отак склалось"
Що будеш казати.

І населення оте,
Для нас таке звичне,
І звичайно, що воно
Все рускоязичне.

Нехай собі проживали б
Десь же треба жити,
Якби ж нас не зневажали б
Відверто, відкрито.

Живуть собі в Україні
Наче в себе в дома,
А поводять себе зверхньо
Вони всі свідомо.

Ігнорують історію,
Звичаї, культуру,
Ігнорують нашу мову
І літературу.

Їдять хліб наш, їдять сало,
Землю нашу топчуть,
Рахуватися з нами 
Вони бач не хочуть.

Ще й підтримку собі мають
З перевертнів наших,
Що підлизуються й служать
І нашим і вашим.

Живуть в нас десятиліття
Цілі покоління,
А вивчити нашу мову
Прямо таки лінь їм.

Отак прийшлі в нас живуть
"Хазяї" ж німують
Сидять, мовчать, щось чекають
І про щось мудрують.

Мовчать хахли - малороси,
Ще й мусять терпіти,
Що б не дай бог о цих зайд,
Ще й не розгнівити.

03.11.1994р.