Нащадки волелюбного народу,
Що волю цінував понад усе.
В ярмі привчили вас ходить смиренно,
До чого дожилися ви оце?

Можливо ви правнуки запорожців,
Цих гордих лицарів і вояків,
А зараз голови схилили низько,
Забули що нащадки козаків?

Не гнули спину предки перед сильним,
Не зрадили нікого у бою,
Ви ж мову запозичили чужую,
І зараз видаєте за свою.

Забули звичай рідного народу,
Історію і славу козаків,
Все прагнете ви до Москви піддатись,
ЇЇ вождів, імперських маняків.

Невже не збереглося в ваших генах
Ні крапельки якогось почуття,
Любові до своєї України
ЇЇ національного буття.

Ні гордості, ні гонору ні честі.
Ні прагнення довільного життя.
Коли ж прийде до вас її прощення
Ваших гріхів, і ваше каяття.

25.11.1994 р.