Буяють фарби над Будейським лісом

Переливаються на різні кольори,

А ліс стоїть врочистий, загадковий

До пізньої осінньої пори.

І літо бабине вже відцвітає

Й показує в цю пору року

Всю Звабливість, затишок, теплоту

Всю красоту свою нівроку.

Тихенько над лісом вітер віє

Листочками ледь - ледь перебирає.

Все зачароване стоїть і мріє,

Чому ж легенький смуток огортає?

Бо ж й особиста осінь підступає

З багатим вжинком мудрості життя

Не оглянешся, як літа минають

І як підеш із ними в небуття...

жовтень 1995р.