Все рідше в Кодиму я приїжджаю,

Приїду тай собі відпочиваю.

А на кладовищі ще рідше я буваю,

Тому й новин я Кодимських не знаю.

Пішов могилі батька уклониться,

Аж глянь, „знакомые все лица”.

Я думав, що вони на волі десь гуляють,

Вони ж уже в могилах спочивають.

Це так мене уразило й жахнуло,

Що я забув що роки промайнули.

Лежать товариші і друзі.

Знайомі, що жили в окрузі.

Лежать далекі і сусіди.

Лежать і ті, що бог обідив.

Лежать старі, що без надії,

Лежать прожилі й молодії.

Якби могли з могил всі встати,

І щоб їх всіх підрахувати,

То певно, що разом їх всіх

Було би більше чим живих.

5.05.1998 р.