У степ вийдеш - розорані
Ниви неозорі,
Засіяні пшеницею 
До самого моря.

А колись у цих краях
Ковила біліла,
На могилах кам'яні 
"Баби" бовваніли.

Кочувала по степах
Тут орда Буджацька.
Не давала, щоб проспали
Ми славу козацьку.

Одна орда Буджацькая,
Друга з Акерману,
Кочували біля моря
Та по під лимани.

Кочували та чекали,
Коли Крим дасть знати
На Вкраїну за Ясиром
Похід розпочати.

Орда кочувала -
Зненацька напала,
А варта козацька
На них кочувала.

Зустрілися, зшиблися
У бою звитязі.
Не одному дісталося
Козаку - нетязі.

Зчепилися билися 
Із ночі до ранку
І багато не діждались
Сонця на світанку.

Один з одним стикнулися
У лютім двобої
І відразу повалились
Додолу обоє.

Воювали, боролися
Доки стало сили.
Ні рятунку, ні пощади
Собі не просили.

Захищались пращури 
І на смерть стояли
Й таки нашу Україну 
Тоді відстояли.

Проходили роки 
І цілі століття,
Були часи тихі,
Були й лихоліття.

Історія своя була
Щось про неї чули
Та погано вчили
Тому і забули.

І ніхто тепер не знає
Не скажуть і в ВУЗі
Де Буджацька орда ділась
Звідки взялись гагаузи.

Не діждавшись доки нам 
Хтось слово закине
Власна думка у минуле
І в майбутнє лине.

січень 1989р.