Каталог статей

Головна » Статті » Поезія » Моє кредо

Пробудження
Розвалилась імперія, -
Імперія злості
По гулагах по сибірських 
розкидані кості.

Білі кості міліонів
Замучених нею,
Розлучених із рідною
Землею своєю.

Наші рідні батьки, діди
Це жертви невинні -
Кращі люди, патріоти,
Сини України.

Хвалилася імперія,
Що іде у гору.
Не забуде Україна 
І голодомору.

Як вмирали від голоду 
Діточки маленькі
Разом з ними помирали 
І батьки старенькі.

І маленьких і старих,
Як траву з росою,
Смерть косила всіх підряд 
Гострою косою.

Сидить ворон на дереві
Та й голосно кряче,
Україна , як вдовиця 
По загиблих плаче.

Україно, рідна ненько,
Перестань тужити.
Перестань уже без міри 
Свої сльози лити.

Розвалилась імперія
На її руїнах
піднімається з колін
Наша Україна.

Дуже довго на Вкраїні
Рабство це тривало,
Дуже міцно її в лапах 
Росія тримала.

Злетів півень на сідало
Та й голосно піє:
Новий день він провіщає
І тому радіє.

І свідомих українців 
Здійснилася мрія.
На устах усіх посмішка,
А в очах надія.

Свято в селах, хуторах,
мітинги в столиці,
Ейфорія у містах,
Світяться всі лиця.

Одяглися сіроманці
У овечі шкури,
Щоби люди не впізнали
Вовчої натури.

Партократи, бюрократи
Принишкли, сховались.
Дуже скоро придивились,
Переформувались.

Синьо - жовті прапори,
В кокардах тризуби -
Лицемірство і брехня
Замилюють зуби.

Українці надіялись,
Що в своїй державі
Відродиться рідна мова
І козацька слава.

І не думалося їм,
Що пастимуть задніх,
Що на своїй Батьківщині
Будуть другорядні.

Бо на всіх значних місцях
У всіх гілках влади
Засідають партократи
І партія влади.

Пусти кажуть свиню під стіл,
Щоб сиділа тихо,
Вона вилізе на стіл, 
Ще й наробить лиха.

Демократи, патріоти
Стали уже лишні,
Бо при владі на всіх рівнях
Керують колишні.

Їм не треба історія,
Не треба культура,
Бо ціниться ними тільки
Своя лише шкура.

І зубами вчепилися
Вони в свої крісла,
Крадуть, гребуть, зажерлися,
Скоро пузо трісне.

Розпродають Україну
Решту розкрадають
І набивши так кишені
За кордон втікають.

Від такого керування 
Зневірились люди,
Захитались, котрі слабші,
Упав дух повсюди.

Притча є собі така:
Хтось пригрів гадюку,
А вона його за це
Ужалила в руку.

За те голови підняли
Різні бюрократи,
Шовіністи різних рівнів
Й бувші партократи.

Двухязичіє подай їм,
Також вільну зону.
До Союзу, до Росії 
Прозорі кордони.

Накаркала, наврочила 
Нам сіра ворона,
Бо у Криму створилася
Вже п'ята колона.

Скільки вовка не годуй,
А він в ліс тікає,
Скільки Криму не годи,
А він своє знає.

Піддатися під Росію
Вони хочуть дуже.
А в Києві сидять, мовчать,
Бо їм це байдуже.

І манкурти, перевертні
І міщани звичні
Так зване населення,
Що руськоязичне.

Вони проти України,
Проти її мови,
Проти її державності 
Ведуться розмови.

І не тільки розмови,
Вони уже діють.
І де можуть Україні
Шкодять, протидіють.

Особливо у Криму, 
Домбасі, Одесі.
Відстоюють лиш свої
Шкурні інтереси.

Оживилися тепер
Приречені й гнані
"Славних прадідів великих
Правнуки погані".

Шмат гнилої ковбаси
Замінив їм мову
Малороси і хохли
Об'явились знову.

Перевертні і манкурти
Зрадники великі
Мови рідної не знають,
Не мов без язикі.

Чужа мова, чуже слово
Стало скрізь лунати,
А своє усе забули
І не хочуть знати.

Ой багато розвелося
Ницих і презренних
І забитих, несвідомих
І навіть учених.

Та не все ще утрачено
У цьому двобої,
Є надія і впевненість,
Є в нас ще герої.

Скільки птаха не тримай
У клітці в неволі,
Скільки його не годуй,
Він рветься на волю.

Віковічне прагнення
До своєї свободи,
Щоб здобути незалежність
Для свого народу.

Не згасили ще прагнення
Рабства триста років,
Проривається на зовні,
Б'ється на всі боки.

Триста років приручали 
Та не приручили.
Бо свідомі люди були
Й того не хотіли.

Козацькими повстаннями
Воля проривалась,
Борці гинули у муках, 
Але не здавались.

Де Залізняк, а де Гонта,
Виговський, Мазепа
Ми не знаєм, ми забули
Отака халепа.

Не забулось, залишилось
В нашій крові, в генах,
В піснях, думах, переказах
І в книгах священних.

І свідомі, кращі люди
Це не забували,
Історичну нашу пам'ять
Вони зберігали.

І прорвалася пам'ять ця
В генії Шевченка,
Стрепенулась, знов ожила
Україна - ненька.

Сотні щирих українців
Підхопили славу
Розпочали боротися
За свою Державу.

Всім нам треба змагатися
За волю й свободу
І здобути незалежність
Для свого народу.

грудень 1993р.

Категорія: Моє кредо | Додав: said_t (2009-11-14)
Переглядів: 370
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]